Головна / Публікації / Про ринок землі та інше…

 

Невпинно наближається 2016 рік і з першого січня мали би відмінити мораторій на продаж землі. А я би хотів поцікавитися у влади всіх рівнів — чому ви не ставите питання відміни так званого «закону», який узаконює грабунок?

«Дідівщина не віддається»? Звичайно, якщо відмінити такий закон», то багато що зміниться. Доведеться відповідати за скоєне, і де ще можливо — повертати пограбоване. Наведіть мені приклад, якій країні не повертають чи не повернули забране майно, землі?! У Польщі, Угорщині, Чехії?!

Власник, а ще міцний і незалежний, якого комуна називала куркулем, був невигідний тоталітарній владі, при здійсненні будь-якого беззаконня він у відповідь дійсно «заїде» відгодовану чиновницько-кримінальну пику і не дасть над собою чи своїми рідними знущатися. Тому вигідно утримувати землю у державній власності і під приводом її наділення плодити корупцію, продавати ділянки наліво і направо нечистими на руку головами сільрад і міськрад.

Скажіть мені, будь ласка, для чого було здійснювати жовтневий переворот, забирати, вірніше, грабувати, а пізніше ставати такими ж? Колишні комуністи, їхні діти, внуки понабирали тисячі гектарів землі, обгородилися 10-метровими парканами, полюють на людей у «своїх» лісах, позагороджували прибережні території річок, моря..

Звичайно, що приводити все це в цивілізоване європейське русло абсолютно невигідно. У брудній воді для них «ловити рибку» комфортніше і прибутковіше.

Один чоловік дав таке пояснення, що таке комунізм, людям, які були переконані, що в нас настане царство небесне з приходом Радянської влади: «То буде так: ліси будуть ваші, але дрова будуть наші, ставки будуть ваші, але риба буде наша». Так, не маючи освіти, розумів ситуацію, що склалася тоді, простий косів’янин.

Сотні тисяч гектарів занедбаної необробленої землі лежать в Україні. Забруднені та отруєні ріки, озера, моря, вирубані ліси, що призвело до обезводнення річок, потічків, криниць, джерел. Ось до чого призводить відсутність ефективного господаря, власника, який веде господарство розумно, тверезо, ощадливо, а не живе одним днем.

Хто знає косів’янина Юрія Михайловича Лепкалюка, той знає, що він належить до багатої, заможної, освіченої родини Лепкалюків, які були ґаздами-патріотами з великої літери. Вони володіли землями, і не тільки в нашому районі, а й у Верховинському. Ось що він мені розповів: «До мене дійшла інформація, що верховинська влада шукає доброго купця на нашу землю». А могли би цією землею володіти колишні ґазди.

Ось другий приклад, власний, який трапився за часів уже незалежної України. Пішов я у міську раду, до голови міста, і кажу йому: «Моя родина володіла землями на територіях Смоднянської, Вербовецької, Черганівської сільських рад. Я би вас просив — наділіть мені 10 сотиків. У мене є діти. Може, їм вони знадобляться для обробітку чи забудови. Де мені її узяти, якщо нас пограбували комуністи?». Почув таку відповідь: «Купиш собі».

У Вербовці на сесії мені дали відповідь, на жаль, депутати-косівчани: «Ви що, хочете спровокувати у селі різанину?». Я хочу запитати: за що? За те, що ви вже 70 років користуєтеся чужою землею, «роздаєте» її наліво, направо? Черганівка теж відмовила, але я думаю, що настане час, коли доведеться «збирати каміння».

У книзі Василя Романюка «Богові і Україні» поміщено фотографію посла першого Галицького сейму Костина Лепкалюка. Він за життя допомагав бідним, а помираючи, подарував частину своїх посілостей громадам: Старокосівській — майже половину полонин Кренти; громаді Косова — площу, на якій 1914 р. встановили пам’ятник Т.Шевченку.

Про Костина Лепкалюка казали, що в нього не лише комори були повні — була й голова повна розуму, душа, повна християнських чеснот, серце, сповнене любові до всього рідного, до Бога й України. Тож не дивно, що Лепкалюка славила вся Гуцульщина і гордилась ним.

Ось чому земельне питання таке болюче і невигідне для влади. Віддаючи землю, втрачається контроль над рабами, потрібно буде виконувати їх волю, а не безкарно безчинствувати. Тому не хочеться повертати землі, ліси. Так легше зловживати, красти і на цьому наживатися. Я думаю, що настане час, коли в законний спосіб спитають кожного чиновника: звідки в тебе статки? Дай, будь добрий, відповідь.

У цій ситуації ми ні до чого не прийдемо. Реформи — це черговий піар, замилювання очей — як власному народові, так і світовій спільноті, що нагадує Союз: то «продовольча програма», то «перебудова» — як змінити, аби нічого не змінити і при цьому залишитися на коні. Так і з землею — який би придумати вихід, аби зберегти контроль над людьми, ресурсами і не змінити систему, інакше крах! У цю брехню, фальш, цинізм не прийде ні свій, ні чужий інвестор. Який вихід з цього тупика?! Зміна системи.

Л. Тарновецький,
член НРУ.

«Гуцульський край», №49, 4.11.2015 року

Коментарі

коментарів

 

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *