Наприкінці 2015 року в Косові з’явилася благодійна організація «Дім для Друга». її появу спричинила драматична історія зі щасливим фіналом. Про це розповіла уродженка с.Смодної Христина Павлюк, яка вже кілька років живе поперемінно у двох державах — Україні і Канаді.
Того дня дівчина чекала маршрутне таксі біля Косівської районної лікарні. Було холодно, ртутні стовпчики опустилися нижче позначки -20 градусів. А біля ніг людей, які чекали «буса», лежала безпорадна собака, котра вже не могла ходити. «Мені стало так важко на душі і так неприємно», — пригадує свої тодішні відчуття Христина.
Дівчина не обмежилася жалістю, а вирішила забрати дорослу і хвору собаку додому. Спробувала зайти з нею у маршрутку, але водій не дозволив.
Здавалось, доля дала благодійниці шанс вийти з цієї ситуації без втрати обличчя. Христина хотіла зробити добру справу. Спробувала. Не вдалося. Після цього можна було спокійно сісти в «бусик», а дорогою додому подумки чи вголос обурюватися жорстокістю водія і байдужістю земляків. Але дівчина цим рятівним виходом не скористалася. Вона пішла додому пішки. З собакою на руках. Від Косівської ЦРЛ — майже до Черганівського аеропорту, це більше трьох кілометрів.
Собака пролежала два дні. її рятівниця думала, що тварина не виживе. Але любов і догляд здатні творити чудеса. Знайда піднялася на ноги, отримала ім’я «Мілка», одужала і прописалася у господарстві на постійній основі.
— Христино, Ви періодично живете в Канаді. Там також на вулицях бігають безпритульні тварини? — питаю співрозмовницю.
— Їх там узагалі немає. Цю проблему вирішують за допомогою стерилізації. Але у Канаді та США це робити легше, бо свідомість і відповідальність людей набагато вища. Влада і меценати виділяють фоші на притулки для тварин, які з певних причин залишилися самі. Там ти не зможеш привести в дім собаку без дозволу спеціалістів. Вони кілька разів приїжджатимуть до тебе, обстежать умови проживання, дізнаються, як ти ставишся до тварин, і лише після цього вирішать — дати тобі собаку чи ні.
До справи взялися волонтери
Після порятунку знайди Мілки Христина Павлюк вирішила допомогти іншим безпритульним тваринам. Звернулася до Косівського міського голови. І дуже вчасно. Мер Юрій Плосконос 29 листопада 2015 року писав у Facebook, на сторінці міської ради «Косів.Діалог»: «Христина прийшла шукати підтримки в міській раді. У нас була велика проблема — собака на вул. Хмельницького покусала кількох людей, мешканці навколишніх будинків хотіли її вбити, бо інших механізмів усунути цю проблему не існує. Спіймати і утримувати собаку нема кому, відстріл бродячих тварин, як це було раніше, заборонений, за це передбачена кримінальна відповідальність. Тобто — глухий кут. Христина відновила цю собаку разом з її шістьма цуциками, зараз утримує їх. Від влади Христина просить сприяння, оскільки проблема є більш масштабною і потребує підтримки громади».
Юрій Плосконос порадив створити благодійну організацію, щоб територіальна громада могла у законний спосіб виділяти фоші на ці потреби. Волонтерка її зареєструвала і назвала «Дім для Друга». Мерія підтримала коштами: у 2016 році виділила для організації 15 тисяч гривень з міського бюджету, 2017 року на рахунок надійшли 5 тисяч фивень з міського бюджету і 10 тисяч — з бюджету Смоднянської сільської ради. Цього року запланували виділити 50 тисяч гривень.
«3 початку діяльності нашої організації було простерилізовано понад 600 собак, — «звітує» Христина. — Якщо під час хірургічного втручання у тварин виявляли хворобу, то відразу ж лікували її. Ветеринар Юрій Кристиняк витрачав бюджетні кошти тільки на медикаменти та матеріали, необхідні для проведення операції і післяопераційного догляду. Самі ж процедури проводив на волонтерських засадах. До того ж наша організація надавала послуги з безкоштовної стерилізації домашніх тварин людям з мізерними матеріальними доходами».
За минулих три роки на вулицях міста безпритульних собак помітно поменшало, а ті, що залишилися, бігали з «сережками» у вухах. Це означало, що їх стерилізували, і вони вже не зможуть збільшувати популяцію бездоглядних і голодних «друзів людини».
А ще Христині вдалося знайти і об’єднати півтора десятки справжніх друзів і захисників тварин, які підбирали чотирилапих безхатьків, тримали їх у себе, поки шукали для них добрих господарів. У газеті «Гуцульський край» друкували оголошення і публікації просвітницького змісту про діяльність цієї організації. У соціальних мережах з’явилася сторінка «Дім для Друга».
Щоправда, переглядати і читати її треба було з валідолом під язиком. Серце стискалося від споглядання великої кількості безпомічних і сумних цуценят/кошенят, дорослих і хворих домашніх тварин, яких викинули на вулицю.
Куди ведуть добрі наміри?
Здавалося, що благодійну справу налагоджено, можна заспокоїтися, милуватися у Facebook фотографіями та відео з собачими і кошачими мордочками, читати зворушливі розповіді про їхнє бездомне життя і щасливий порятунок. Але добрими намірами, як відомо, вимощена дорога до пекла.
В одних людей діяльність волонтерів «Дім для Друга» викликала захоплення і бажання допомогти. Других вона, навпаки, надихнула на нові «подвиги». Якщо раніше лиходії викидали на вулицю непотрібних домашніх тварин, усвідомлюючи, що це неправильно, аморально, то після появи благодійної організації почали робити це безболісно для свого сумління (якщо воно у них взагалі є) і з небувалим ентузіазмом. Міркують так: волонтери про тварин подбають, підберуть їх, нагодують, дадуть притулок, полікують, знайдуть для них добрих господарів…
Побачені на вулиці влітку цього року кілька безпорадних кошенят, яких заживо їли черв’яки, стали останньою краплею, що переповнила чашу терпіння доброчинців. А почав її наповнювати скандал з приводу розташування стерилізаційного пункту. Міська рада виділила для нього земельну ділянку на вулиці Дружби (обїзній) у місті Косові, неподалік міського кладовища.
Проти сусідства цвинтаря із «псарнею» рішуче виступила громада.
«Люди навіть не розуміли, про що йде мова, коли підписували звернення з вимогою заборонити, — каже Христина Павлюк. — Насправді ми планували збудувати не притулок для тварин, а пункт їх тимчасового утримання. Тобто у ньому мали перебувати по дві-три собаки, яких простерилізували, і вони знесилені настільки, що навіть гавкати не можуть. Через два-три дні їх би знову випускали на волю».
Беріть відповідальність на себе
Влітку благодійна організація «Дім для Друга» припинила свою діяльність. Навіть цьогорічна 50-тисячна бюджетна ін’єкція не завадила волонтерам зробити такий рішучий крок.
«Справа не в грошах, — пояснює Христина. — Люди скинули з себе будь-яку відповідальність за свої вчинки і переклали її на нас. Тому ми заявляємо: нас більше немає. Беріть відповідальність на себе».
Христина Павлюк сказала неправду, її однодумці-волонтери не опустили рук. Вони продовжують діяти. Замість однієї благодійної організації з’явилася друга — «Врятуй Друга». Це необхідно було зробити, бо назва «Дім для Друга» багатьох вводила в оману. Усі думали, що йдеться про реальний притулок для тварин.
Але волонтери вирішили, що більше не хочуть закривати собою всі діри людської і чиновницької безвідповідальності. Це шлях у нікуди. БО «Врятуй Друга» намагається знайти інші способи впливу на проблему: достукатися до свідомості людей, переформатувати її. Тепер активісти приділяють більше уваги просвітницькій роботі. Роз’яснюють необхідність біостерилізації.
«Це найбільш масовий та ефективний контроль за народжуваністю у безпритульних і домашніх тварин, — каже Христина Павлюк. — Деякі люди роблять собакам і кішкам спеціальні ін’єкції, дають краплі і таблетки. Але ветеринар Юрій Кристиняк, який співпрацює з нашою організацією, каже, що медикаментозна контрацепція не завжди допомагає і призводить до появи в організмі тварин різного роду пухлин. Тому ми надаємо перевагу стерилізації. Багато жителів району не сприймають такий метод з релігійних міркувань. Коли вони кажуть нам, що це гріх, ми їх питаємо: «А викидати тварин на вулицю, щоб вони бідували, голодували, мерзли та вмирали на смітниках — це не гріх?». Як правило, наші опоненти не мають що на це відповісти і припиняють дискусію».
БО «Врятуй Друга» намагається руйнувати негативні стереотипи. Один з них такий — не варто брати в дім кішок і собак «жіночої статі», бо з ними багато мороки: поблизу бігатимуть зграї псів і верещатимуть коти, періодично треба кудись дівати приплід. Волонтери пояснюють, що всі ці страхи надумані і назавжди зникнуть, якщо чотирилапих «дівчаток» простерилізувати.
Окрім закликів до свідомості, БО «Врятуй Друга» почала виявляти злісних викидачів домашніх тварин і розповідати про них громадськості.
«Влітку ми знайшли на вулиці цуценят, — розповідає Христина Павлюк. — З’ясували, хто їх викинув, і повернули господарям. Зняли відео, як песики біжать до своєї мами і смокчуть у неї молоко. Ми розповіли про цей випадок у соціальних мережах. Правда, не показали обличчя господарів. На перший раз. Але так буде з кожним, хто викине собаку. Косів — невелике місто. Тут не так уже й складно знайти тих, хто виніс цуценят чи кошенят на вулицю. Ми хочемо, щоб люди брали відповідальність на себе, не чекали волонтерів».
Що каже законодавство?
Проблему безпритульних домашніх тварин в Україні треба вирішувати на законодавчому рівні. І має допомогти в цьому Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження гуманного ставлення до тварин», ухвалений торік. Відповідно до нього жорстоким поводженням із тваринами є, з-поміж інших дій, покинення їх без догляду або в безпорадному стані. У статті 299 Кримінального кодексу України читаємо: «Жорстоке поводження з тваринами.., у тому
числі безпритульними тваринами, що вчинене умисно та призвело до каліцтва чи загибелі тварини… караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років».
У статті 19 Закону «Про захист тварин від жорстокого поводження» чітко вказано: «Особа, яка утримує домашню тварину, зобов’язана запобігати неконтрольованому розмноженню домашніх тварин». Цей же закон пояснює: «Власник тварини — це юридична або фізична особа, яка здійснює догляд за твариною, що належить їй на праві власності або на інших підставах, що не суперечать законодавству, і несе відповідальність за стан тварини та її дії згідно з чинним законодавством». У статті 12 читаємо: «Безпритульні тварини, на яких юридичною чи фізичною особою не оформлено право власності у порядку, встановленому цим законом, перебувають у власності територіальної громади, на території якої їх знайдено».
Отже, згідно з цими законодавчими документами, власники тварин (фізичні або юридичні особи, господарі або територіальні громади) мають дбати про належний догляд за тваринами, контролювати процес їхнього розмноження і не мають права викидати їх на вулицю в безпорадному стані (коли мова йде про цуценят, старих або хворих тварин) або прирікати їх на відсутність догляду (якщо мова йде про дорослих собак і котів). Кожен, хто викидає домашніх тварин на вулицю, — поводиться з ними жорстоко, скоює злочин і може бути суворо покараний.
Це законодавча теорія, яка, однак, не діє на практиці
Спрямувати утримання собак і котів у правове русло допомагають правила утримання домашніх тварин, які мала би розробити, затвердити і оприлюднити кожна територіальна громада. Це нормативно-правовий акт, що встановлює вимоги до утримання і поводження з домашніми тваринами, визначає права та обов’язки юридичних і фізичних осіб — власників домашніх тварин, а також способи контролю у цій сфері та адміністративну відповідальність (штрафи) за їх порушення.
А поки закон не діє, поки нікого не карають, не штрафують, — безпритульні собаки і кішки поневіряються вулицями, лякають і кусають перехожих, розносять інфекційні хвороби (зокрема смертельний сказ), голодують і вмирають у муках.
БО «Врятуй Друга» прагне допомогти. Але лікувати симптоми хвороби — марна справа. Спершу треба знайти її причину. Кажуть, що серцеві недуги часто проявляють себе кашлем, а в людей, які померли від інфаркту, перед смертю болів шлунок. Отже, відхаркувальні засоби і чай з ромашки їм не допоможуть.
Законодавець, влада, правоохоронні органи, власники домашніх тварин мають видалити «злоякісну пухлину», що провокує появу безпритульних тварин, і не допускати рецидивів цієї недуги у майбутньому. А вже «післяопераційний догляд» і «фізіотерапевтичні процедури» можна доручити доброчинцям і волонтерам. Вони з ними впораються.
Притулок не зменшить, а збільшить проблему
Так вважає Косівський міський голова Юрій ПЛОСКОНОС, якого ми попросили прокоментувати розповідь про діяльність БО «Дім для Друга».
— 2015 року розпочалася каденція нашого депутатського корпусу, — пригадує Юрій Олександрович. — У місті було безліч різних проблем. Одна з найгостріших виглядала так — вулицями бігала велика кількість безпритульних собак. Здичавілі тварини поводилися агресивно, кидалися на людей, майже кожного тижня когось кусали. З тими ресурсами (фаховими, фінансовими та організаційними), які були в міській раді, ми не знали, як вийти з цієї ситуації. На наше щастя, і на щастя громади міста Косова, з’явилася благодійна організація «Дім для Друга», яку створила Христина Павлюк.
Міська рада старалася виділяти для потреб цієї волонтерської спільноти невеликі кошти в межах скромних можливостей свого бюджету. Але найважчий тягар цієї великої і потрібної роботи ліг на плечі волонтерів. Вони підбирали тварин на вулицях, відправляли їх на стерилізацію, тримали і годували у своїх помешканнях, лікували, витрачаючи власні кошти, шукали для собак і кішок нових господарів.
У Косові тоді було кілька агресивних псів, які не давали нікому проходу. Завдяки Христині Павлюк їх прибрали з вулиць гуманним способом. Для них знайшли господарів, яким потрібні були собаки зі злим характером — для охорони території підприємства.
Коли БО «Дім для Друга» налагодила масову стерилізацію безпритульних тварин, виникла потреба у створенні пункту їх тимчасового утримання. Міська рада знайшла земельну ділянку — вище кладовища, на вулиці Дружби (об’їзній) На жаль, з’явилися активісти, які, на мій погляд, ввели в оману сотні жителів міста, бо переконали їх у тому, що біля цвинтаря будуватимуть великий притулок, де цілодобово житимуть десятки собак. З’явилося звернення, підписів під яким вистачило для того, щоб звести нанівець добрий задум. Такого пункту в Косові і досі немає.
Міські депутати і БО «Дім для Друга» обмірковували також плани будівництва справжнього притулку для тварин, шукали придатну для нього земельну ділянку. У місті такої не знайшлося. Але справа загальмувала не через це. Сьогодні міська рада ставиться до цієї ідеї більш стримано. Маємо гіркий досвід зі збором сміття. Після того як ми побудували майданчики, встановили контейнери для твердих побутових відходів, налагодили їх вивезення, сміття стало не менше, а більше. У Косів почали звозити непотріб майже з цілого району. Відеокамери щодня фіксують приїжджі автомобілі, з яких водії витягають мішки зі сміттям і викидають їх у наші контейнери. Щоб ви зрозуміли масштаб проблеми, наведу такий приклад: 6 січня, перед Святим вечором, у Косів привезли сміття аж 64 автомобілі.
От і є побоювання, що з притулком буде так само. Як тільки люди дізнаються, що він у Косові є, почнуть звозити сюди собак і кішок з усього району. І тоді у нас виникне інша проблема — де, за які кошти і як їх усіх утримувати, чим годувати?
Тому ми вважаємо, що спершу необхідно провести комплекс організаційних заходів, і він має починатися із законодавства. До речі, у Верховній Раді є один з необхідних законів, але його поки що не ухвалили, прийняли лише у першому читанні (йдеться про проект Закону від 20.10.2017 № 7220 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження обліку домашніх та безпритульних тварин». — Ред.).
Тобто діюче законодавство має чітко зазначити, що кожна собака повинна перебувати на обліку. Власники домашніх тварин будуть сплачувати за них податок. Має проводитися обов’язкова стерилізація непородистих собак. Це не українська новація. Така практика діє в світі. Більше того — її застосовували ще за часів панування Польщі в Галичині. Тоді місцева влада вела книги реєстрації домашніх тварин. Кожна собака отримувала свій номер, який вибивали на спеціальному жетоні, що висів на нашийнику. Правда, тоді безпритульних собак знищували гицлі. Тепер від цієї жорстокої практики відмовилися.
Звичайно, що на момент прийняття закону мав би бути якийсь нульовий варіант. Наприклад, ті собаки, які є у господарів зараз, будуть обліковані, але за них податок не сплачуватимуть. А вже після ухвалення закону кожна людина, яка бере додому собаку, такий податок буде платити. За нестерилізовану та кожну наступну собаку він має бути вищим.
Люди повинні зрозуміти, що домашня тварина — не іграшка. Це жива істота, за яку господарі несуть відповідальність не тільки перед своєю совістю, але й перед законом і суспільством. На мою думку, лише після створення чіткого законодавчого поля вдасться ввести стосунки «людина-собака-кішка» у чітке правове русло, з’являться ефективні методи боротьби з тими, хто не дотримується установлених правил. Тоді і діяльність притулку для тварин буде більш ефективною.
Аліса МУДРИЦЬКА.
«Гуцульський край», №47, 23.11.2018 року