Ось уже тридцять п’яту весну 26-й день квітня обпікає душу кожного українця.
Це день, коли впала з неба велика зоря на ймення Полин і слово «Чорнобиль» стало символом найстрашнішої ядерної катастрофи людства.
Тієї весни 1986-го ми ще не розуміли, наскільки швидко ланцюгова реакція четвертого енергоблоку пошириться у суспільстві, зруйнує старі ілюзії, оголить брехню й цинізм системи і врешті – решт під корінь зруйнує імперію зла. Відтоді й назавжди Чорнобиль стане невід’ємною часткою нашого життя та прикладом відваги і героїзму людей, які змогли приборкати радіаційний смерч.
Ціною життя двох десятків молодих пожежників загасили вогонь на зруйнованому реакторі, голими руками інших відвели радіоактивну воду. Там, де від високої радіації зупинявся робот, 20-ти річні солдати строкової служби збирали уламки радіоактивного графіту, тисячі ліквідаторів будували «Саркофаг» та долали наслідки ядерної аварії. Люди, ціною своїх життів боролися з дією «мирного» атому.
Ця аварія – одне з найбільш болючих випробувань, яке випало на долю українського народу, вона розділила нашу епоху на «до» і «після» чорнобильську. Її наслідки мали планетарні масштаби: величезні території були забруднені радіонуклідами, десятки тисяч громадян назавжди залишили свої домівки, а в зоні відчуження на роки стали непридатними для користування родючі землі. І з того часу в Чорнобилі зупинилося мирне життя.
Минають роки, але в серцях людей досі звучить відлуння тих трагічних подій. Ми ніколи не забудемо про ядерне лихо, яке спіткало наш народ. Низький уклін тим, хто ціною свого життя врятував усіх нас, країну, людство від ядерного пекла. Світла пам’ять тим вогнеборцям, життя яких відібрав палаючий енергоблок Чорнобильської АЕС. І хай незгасне вона у віках.
Нехай залишиться в минулому й ніколи не повториться жах чорнобильської катастрофи, а пам’ять про ті події навчить нас цінувати мир та спокій!
