Закінчився третій коронавірусний і перший воєнний навчальний рік.
До екстремальних умов дистанційного навчання додалися нові проблеми — школи стали притулками для внутрішньо переміщених осіб. Вже третій місяць поспіль у навчальних закладах Прикарпаття цілодобово живуть люди, яких вигнав з рідних домівок рускій мір.
У Косівській територіальній громаді знедолених співвітчизників розмістили у шести ліцеях: міських — №1 і №2, Старокосівському (так званій Лісній школі), Пістинському, Річківському і Яворівському. Були періоди, коли в них загалом перебували 450 осіб.
Зараз ситуація в країні хоч і дуже складна, але трохи стабілізувалася. Мешканці визволених від окупантів областей поїхали додому.
В навчальних закладах Косівської територіальної громади нині залишилося 265 внутрішньо переміщених осіб. Більшості з них немає куди повертатися — їхні населені пункти або окуповані, або зруйновані. Це жителі Маріуполя, Бердянська, Оріхового, Шевченкового, Кремінної… Приїхали сюди в тому, в чому вибігли з помешкання. Живуть у школах, бо винаймати житло не можуть — не мають ні заощаджень, ні доходів. Виглядає так, що чимало з них оселяться у нас назавжди.
«Косівська громада є одним з лідерів в області за кількістю внутрішньо переміщених осіб, які живуть у комунальних закладах, — розповідає Косівський міський голова Юрій Плосконос.
— На жаль, у нас немає інших комунальних закладів, придатних для проживання: гуртожитків, туристичних баз… Школи — поки що єдиний, але не найкращий вихід».
Очільник Косівської територіальної громади зазначив, що на державному рівні обговорюють питання будівництва житла для переселенців, залучення до таких проектів міжнародних фондів. Однак для цього потрібні великі кошти і час.
Західні країни готові також вкладати гроші у будівництво в Україні комфортних таборів для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, але для цього є обов’язкові умови: вільна земельна ділянка — не менше п’яти гектарів, наявність поряд з нею водопостачання, каналізації, очисних споруд, лінії електропередач високої потужності та ін. У Косівській громаді такої немає.
Є труднощі і з працевлаштуванням приїжджих. Безробіття завжди було проблемою для жителів гірських районів, тепер вона ще більше загострилася.
«Косівська територіальна громада ще до повномасштабної війни підготувала кілька розвиткових проектів для вирішення цього питання, але всі вони потребують інвестицій, за день-два їх не реалізуєш, — каже міський голова. — Втім деколи з’являється надія, що саме зараз деякі з цих проектів можна буде реалізувати. Міжнародна спільнота під час війни хоче сприяти зайнятості наших громадян саме в Україні».
Поки що Косівська громада вирішила скоротити кількість навчальних закладів, які приймають внутрішньо переміщених осіб. Йдеться про економію коштів і повернення освітян до основної роботи, бо минулих три місяці вони готували їжу для переселенців, створювали для приїжджих належні побутові умови.
«Зараз внутрішньо переміщених осіб поселяємо лише у трьох ліцеях: Косівському №2, Старокосівському та Яворівському, — пояснив Юрій Плосконос. — Міркуємо про те, як підготувати школи до наступного навчального року. В мовах воєнного стану та регулярних ракетних обстрілів держава вимагає, щоб у кожній школі було надійне укриття, де учні та вчителі могли би ховатись під час повітряних тривог.
У нашій громаді немає жодного ліцею, який би відповідав цим вимогам. Напевно, не тільки у нас, бо держава потрохи спрощує вимоги до облаштування таких укриттів. Але й це не головне. Найбільша проблема в тому, що для будь-якої роботи (наприклад, зробити в укритті додатковий вихід) потрібно придбати матеріали і заплатити за її виконання. Зараз бюджетні кошти у першу чергу використовують на оплату потреб оборони, енергоносіїв і виплату зарплати. Всі інші видатки казначейство не пропускає».
Питаю Юрія Олександровича, чому в громаді і досі не працюють дитячі садочки, хоча коронавірусні обмеження уже не діють.
«Причина та сама — немає укриттів, — відповідає міський голова. — Лише косівський садочок «Сонечко» має підходяще приміщення. Але й тут є проблеми. Укриття має бути такого розміру, щоб у ньому розмістилася така ж кількість ліжечок, скільки й дітей. А для цього потрібна і велика площа захисного приміщення, і ще один комплект ліжечок. Створення укриттів у школах і дитячих садочках — великий виклик для нашої громади. Працюємо над цим питанням».
— Під час коронавірусних локдаунів і воєнного стану вчителі проводили навчання онлайн, дбали про побут переселенців. Працівники дитячих дошкільних закладів, виходить, весь цей час не зайняті. Чи отримують вони зарплату? — питаю Юрія Плосконоса.
— Так, але меншу — дві третини від посадових окладів. Ці люди не винні в тому, що зараз відбувається у нашій країні, їм потрібно за щось жити, — каже Юрій Олександрович і додає. — До речі, працівники апарату Косівської міської ради з березня теж отримують лише дві третини від своїх зарплат, хоча роботи значно побільшало. Але зараз у нашій країні — складні часи, ми всі це розуміємо.
Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №24, 17.06.2022 року
Коментарі закриті.